Олександр Непорожній – це жива легенда.
Після закінчення Яготинської середньої школи №3, він вступив на перший курс мовно-літературного факультету Київського учительського інституту. Зі студентської лави був покликаний на службу до Червоної армії (1939р.), яку проходив спочатку в запасному артилерійському полку в м. Калінін. А потім на території Латвії в м. Лієпая (Лібава). Там і застала його Велика Вітчизняна війна. Безпосередню участь брав наш земляк у бойових діях з ворогом. Побував також Олександр Степанович у полоні, концтаборі, була і втеча, була й погоня з вівчарками. І знову полон, і ще витонченіші знущання, тортури, нелюдські приниження. Єдине, що живило за колючим дротом, в неволі – віра у звільнення, в те, що побачить свою Катю, віра в перемогу над фашизмом.
Багатьом з їхнього покоління війна перекреслила до воєнні мрії – вчитися на інженера, льотчика, вчителя… Олександр же був із тих дубів, що не згинаються не під якими вітрами. Закінчив Київський учительський інститут і, вже працюючи в школі, продовжує заочно навчатися в Черкаському педагогічному інституті, закінчує його з відзнакою. Старенька, сива викладачка німецької мови, приймаючи від Олександра екзамен, приголомшено ронить своє благословення: « Боже мой, я всю жизнь преподаю в институте немецкий язык, но в первые вижу такого студента»
Перші відомості про піонерський клуб у м. Яготин датується 1946 роком. В ті далекі повоєнні сорокові першим організатором дитячого руху була неординарна людина — Непорожній Олександр Степанович (він згодом стане відомою людиною не тільки в Яготинському районі, а й в усій країні).
Молодий, завзятий О.С.Непорожній прийняв завідування піонерським клубом. А поруч з першим директором і перші керівники гуртків — Дубошій Микола Наумович, Величко Віра Петрівна, Калійніченко Вадим Федорович, Приймачук Дмитро Григоровича, бібліотекар — Непорожня Катерина Григорівна.
Уперше і Яготин мав такого вчителя. Колишній директор Яготинської середньої школи № 3 Д.Н. Дубошій називав Олександра Степановича Непорожнього вчителем добра і краси.
Своїм досвідом роботи він ділився з колегами, виступаючи майже на кожному районному методичному об’єднанні.
Вчитель прагнув донести свої знання до людей через друковане слово. У 1956 році вийшла перша замітка О.С. Непорожнього на збірку Володимира Сосюри. Відтоді літературна діяльність посіла важливе місце в його творчій біографії. Олександр Степанович пише ессе, передмови, видає підручники з української мови та літератури у співавторстві з професором Іваном Семенчуком, методичні посібники з викладання української літератури у старших класах, укладає хрестоматії. Він є автором передмов до книг із серії « Шкільна бібліотека», зокрема про Івана Нечуя-Левицького, Архипа Тесленка, Олеся Гончара, Григорія Косяченка, Фрідрріха Шиллера та інших.
Знали Олександра Степановича і в столиці – Києві, як талановитого педагога-практика, глибокого знавця творчості багатьох українських письменників 20 – 30 рр ХХ ст. Більше 30-ти статей надрукував вчитель у фахових журналах « Українська мова та література в школі» та « Українське літературознавство» . Олександр Непорожній завжди залишався Великим Українцем. Земляки дякують йому за організацію роботи із спорудження пам’ятника молодому Шевченкові, який став окрасою міста Яготина і школи №3. Ініціатива створення, подолання бюрократичних бар’єрів , весь тягар із спорудження пам’ятника лягли на плечі Олександра Степановича.
Паралельно з улюбленою роботою О.С. Непорожній поєднував роботу краєзнавця, дослідника, історика, творця і будівничого музеїв Яготинщини. З 1960 року музейне будівництво стало справою його життя. Серед переліку його опікування: Яготинський історичний музей, Картинна галерея, Музей освіти, флігель Тараса Шевченка, Музей– садиба К.Білокур, краєзнавчі музеї у с. Сулимівка та с. Капустинцях, Археологічний музей с. Добраничівка.
Яготинський край свято береже пам’ять про легендарного педагога і краєзнавця – Олександра Непорожнього.