Усе це потрібно нині сущим,

А ще більше – прийдешнім поколінням,

Як величезна пересторога

Л.Ковалівська

Коли Україна відзначає трагічні чи звитяжні дати своєї історії, вона проходить очищення правдою про минуле і відповідальність за майбутнє прийдешніх поколінь. Вісімдесят літ минуло з того часу як жорстокий геноцидний голодомор забрав життя майже десяти мільйонів українського населення. Голодомор 1932 – 1932 рр. – наймасовіший і найстрашніший з трьох голодоморів в Україні, а, можливо, і в усьому світі.

Час лікує душевні рани, але рану на серці України загоїти неможливо. Вона завжди буде невгамовним болем нагадувати про час коли над Україною панував страшний голод. Людям, які пережили той жахливий голодомор , а передусім тим, хто загинув від голоду, вже мало чим допоможе об’ктивна оцінка тих подій, навіть всенародне пошанування жертв цієї планетарної трагедії. Усе це потрібно нині сущим, а ще більше — прийдешнім поколінням, як величезна пересторога.

Щоб глибше пізнати та усвідомити всю повноту історичної і народної правди про масове вбивство голодом 1932 – 1933 рр., 27 листопада 2013 року в Яготинському НВК №2 було проведено зустріч з дослідницею трагедії голододомору, членом Асоціації дослідників голодоморів в Україні (АДГУ), автором документальної книги свідчень очевидців голодомору Ковалівською Ларисою Іванівною.

Лариса Іванівна – людина-​патріот, високоосвічена, ерудована з великим педагогічним та життєвим досвідом, мудра українка виважено та об’єктивно познайомила учнів та педагогів Яготинського НВК №2 з трагічними подіями 1932 – 1933 років на Україні на основі гірких свідчень очевидців, документів органів влади, архівних та музейних матеріалів.

Учасники зустрічі провели пошук історичної правди та людської істини. Замаслились: «Хто ми є на цій святій, Богом даній українській землі? Яких ми батьків діти?»