Кожен народ має величну постать, яка стала його зорею, душею, совістю, гордістю. Для неньки України – це славний син народу, геній, виплеканий щедрою землею – Тарас Григорович Шевченко, чиє ім’я по праву стоїть в одному ряду із безсмертною плеядою титанів слова світового масштабу. Творчий доробок Т. Шевченка є одним із найпотужніших надбань світової культури.
Так влаштований цей світ, що визнання приходить до генії лише по смерті. Не став виключенням і Великий Кобзар, отримавши найкращий і найцінніший скарб – невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець усе знову і знову збуджуватимуть його твори.
Традиційно на початку весни проходять Шевченківські дні. Знову і знову ми перечитуємо твори Тараса Шевченка, намагаючись торкнутися до них серцем,пройнятися їхнім духом.
Хочеться згадати слова із привітання сімейно – педагогічного гуртка на ювілеї у Катеринославі 1914 року: «… святкування пам’яті великих людейі подій є кращий засіб виховання любові до Батьківщини» . Ця ідея,висловлена понад сто років тому,здійснюється в наш час.На початку березня ми вшановуємо Великого Кобзаря: 9березня минає 203-я річниця від його дня народження, 10 березня – 156 – і роковини смерті.
Скрізь урочисто, красиво,художня частина не стомлює, а захоплює, бо тут і музика, і вірші,і монтаж, інсценівка,невеличка сценка. Саме так проходять Шевченківські дні у Двірківщинському НВК, та,напевне, і в інших закладах, бо інакше і бути не може. В.Винниченко, намагаючись знайти розгадку геніальності Тараса Шевченка, писав: «Незвичайна простота, непідробність його поезії. Жодного фальшивого,силуватого, нещирого звуку. Коли читаєш його, то почуваєш так само легко,як десь у лісі, лежачи на траві й дивлячись на небо. Ліс зітхає і шепоче; розповідає щось струмок, всміхаються своєю білою усмішкою хмаринки – і все те потрібне. Все до діла. Все у гармонії з усім».
Лине музика ніжна, звучить слово Шевченкове з вуст наймолодших школяриків, і здається,з портрета посміхається у свої пишні вуса дідусь Тарас. А ось учні середньої ланки декламують про звитяжну боротьбу прадідів своїх – і в Тараса Григоровича брови насуплені, погляд тривожний. Дівчатка-старшокласниці (жінки є жінки) торкаються найпотаємнішого, вони говорять про кохання, вірність, щастя материнства — і Шевченко разом з ними мріє, сміється і плаче…
Живе слово поета може стати тим джерелом живої води, якої так прагне сьогодні людська душа.Поезія Кобзаря не дає сприймати землю, на якій ми народились, живемо,просто як територію, а робить її рідною землею, Батьківщиною.
Дев’ятикласники працювали над спогадами сучасників Т.Г.Шевченка, їм хотілося дізнатися, який Він, невідомий Шевченко, друг, товариш,який мав голос, що співав, як одягався, як ставився до грошей, що любив їсти?
Знавці творчості Шевченка – художника взяли участь у вікторині. Емоції вирували і під час Конкурсу знавців творчості Т.Г.Шевченка – письменника.
Сподіваємося, що ці дні надовго залишаться в пам’яті учнів та вчителів.